Ця арабіка росте на “даху Африці” – на схилах найвищої гори континенту Кіліманджаро, в районі Моші. Cаме тому, хоча й не тільки тому, її потрібно хоч раз в житті спробувати. Вона ароматна та ніжна на смак, з солодким ягідно-фруктовим присмаком, приємною кислотністю та тонкими нотами шоколаду, чорносливу і… хлібу. Має дуже низький вміст кофеїну.
Каву у Танзанії вирощують в усіх районах, але північні, кіліманджарські, сорти набагато яскравіші за ароматом і смаком. Плантації знаходяться майже на кордоні з Кенією, недалечко від Національного парку Серенгеті, де гуляють вишукані жирафи. Деревця висаджують, як і в давнину, у затінку розлогого бананового листя. Ця кава не має маркування “органічних сортів” де-юре, але фактично, через високу ціну добрив та упередженність забобонних місцевих фермерів, її вирощують взагалі без хімії.
Через непросту політичну історію, спроби створити кавові колгоспи і контролювати вхід і вихід зерна соціалістичним способом, танзанійська арабіка не надто відома світові і її слава несправедливо применшена.
Цікаво, що до появи колонізаторів південні племена, що жили навколо озера Вікторія, вирощували дику робусту і використовували її у магічних ритуалах. Коли європейці завезли туди арабіку, вона місцевим кавоманам не сподобалася. Лише північні племена, які ніколи не знали кави, охоче взялися за культивування нових рослин – і танзанійська арабіка стала однією з найкращих у світі.